персональний блог luckyjazzbo

Не можу ніяк викинути цю приказку з голови. Хочеться розібратися чому існує така приказка.

Будь-яка модель яка є суттєво краща за попередню вимагає перебудови або руйнації попередньої, а саме це – руйнацію попердньої моделі, більшість людей вважає пеклом. Але чи є це злом взагалі? Зміни просто необхідні щоб не зациклюватися і не попадати в локальні максимуми.

До чого це я, а ну да. Думав як далеко можна зайти прагнучи самовдосконалення…

По Фрейду втрачаючи лібідо людина набирає його рис. Там складний механізм, але суть його в тому, що коли ми втрачаємо любиму людину, підсвідомість (воно) створює віртуальне лібідо. Поправте якщо шось не так зрозумів. Тому очевидний висновок: хочеш нових рис характеру – шукай кохання з такими рисами і розставайся з ним поки кохаєш. Сумно, боляче, але дієво!

В цьому пості буду записувати свій невеликий конспект книги Фрома “Втеча від свободи”. Я давно її хотів прочитати, як не крути Макс фігні не рекомендує . Я її ще не дочитав, по мірі того як буду дочитувати буду цей пост модифіковувати і доповнювати.

Перший розділ

Фром стверджує що є ще одна потреба людини – не бути в ізоляції. При чому підрозумівається не фізична ізоляція, а ізоляція духовна. Хоча духовна ізоляція, як він стверджує, не можлива без фізичної. Для ясності: релігійний фанатик, який обрав шлях аскета не є духовно ізольований, він відчуває єдинство з братами по боротьбі – він не одинокий морально, або джентельмен в африці, який нікого не знає і не розуміє, відчуває себе частиною своєї нації, своєї культури, носячи смокінг.

Людині завжди потрібно до чогось належати. Фром це пояснює наступним чином. Усвідомлюючи свою відокремленість, усвідомлюючи – нехай навіть дуже смутно – неминучість хвороб, старості і смерті, людина не може не відчувати як вона малозначима, як мало значить вона по зрівнянню з оточуючим світом, з усім тим що не входить в “я”.

Основна ідея книги “Бегство от свободы”: людина, перерісши своє першопочаткове єдинство з природою і з іншими людьми, стає “індивідом” – і чим далі заходить цей процес, тим категоричніша альтернатива, що з’являється перед людиною. Вона повинна злитися зі світом в спонтанності любові і творчої праці або знайти собі якусь опору, за допомогою таких зв’язків з цим світом, які знищююють його свободу і індивідуальність.

Другий розділ

Кожна людина розвивається за схожим з людством в цілому сценарієм. Спочатку в неї існують “первичные узы” з матір’ю. Ці вузи підрозумівають відсутність індивідуальності дитини, але дають їй впевненість і життєву орієнтацію.

До 2-х років в дітей взагалі все злито, діти не відділяють себе від інших людей, від предметів. Тільки з часом, коли дитина почитає бачити, що не все що вона хоче хоче і її матір, вона починає усвідомлювати себе чимось окремим. По мірі того як у дитини рвуться “первичные связи”, в неї починає розвиватися тяга до свободи, незалежності.

Відмежуючись від світу дитина почитає усвідомлювати свою самотність, свою відокремленість від інших. Ця відокремленість від світу, який по зрівнянню з індивідом уявляється громадним, потужним – а інколи і небезпечним, загрожуючим, – призводить до появи відчуття тривоги і беззахисності.

Далі індивід намагається втратити свою свободу, тим самим забезпечити собі спокій який був притаманний йому в дитячі роки, але це вже не можливо. Закінчується все одинм з двох: або людина прагне підкорятися або з’являються спонтанні зв’язки людини і оточуючого її світу.